З 1 грудня в Україні підвищився розмір мінімальної пенсії — з 2400 до 2600 гривень. Однак навряд хтось із тих, хто читає ці рядки, хотів би мати таку пенсію. Чому українські пенсіонери хронічно бідні, чому це не зміниться без кардинальних реформ та що планує змінювати влада — читайте у матеріалі hromadske. 

Спільний гаманець: як це працює зараз 

Зараз в Україні де-факто працює лише одна пенсійна система — солідарна, і хто тільки не казав про її нежиттєздатність. Медіа неодноразово цитували як чинного міністра фінансів Сергія Марченка, який попереджав, що нині 40-річні можуть не розраховувати на пенсії, так і прем’єра Дениса Шмигаля, який заявляв про брак грошей для виплати пенсій через 15 років. У чому ж проблема?

Нинішня система працює так: люди, які офіційно працюють (зокрема ФОПи) сплачують Єдиний соціальний внесок (робить це працедавець) до Пенсійного фонду. І вже звідти гроші йдуть пенсіонерам. Тобто є такий собі спільний гаманець, куди всі працівники віддають гроші, і з нього пенсії отримують нинішні пенсіонери. Коли працівник сам досягає пенсійного віку, він починає не наповнювати цей гаманець, а отримувати звідти гроші. Звідси і назва системи — солідарна.

Такий спосіб забезпечення населення в старості схожий на піраміду, але демографічні зміни перевертають її з ніг на голову. Якщо раніше частка працездатного населення значно перевищувала кількість пенсіонерів, і солідарна система могла бути ефективною, то зараз більша тривалість життя та зменшення народжуваності змінює це — частка пенсіонерів невпинно збільшується.

Вже зараз часто можна почути, що в Україні на одну людину, що сплачує внески до Пенсійного фонду, припадає один пенсіонер. Як вказує міністр фінансів, ситуація навіть трохи гірша: пенсіонерів 11 мільйонів, а платників ЄСВ — 9,7 млн.

Збереження тенденції, що населення старітиме, у майбутньому призведе до того, що на одного працівника припадатиме два пенсіонери, а далі — більше.

Солідарна бідність

Здавалось би, зараз ситуація не критична, бо держава виплачує гроші всім пенсіонерам. Насправді ж все не так райдужно. Ми вже згадали про рівень мінімальної пенсії. Погляньмо, скільки отримують усі наші пенсіонери. За даними Пенсійного фонду:

Тобто половина пенсіонерів отримує не більш як 3 тисячі гривень, а середня пенсія (3916 грн) становить лише 28% від середньої зарплати (14045 грн). Водночас за нашими зобов’язаннями перед Міжнародною організацією праці, має бути щонайменше 40%.

Такі сумні показники і є наслідком нежиттєздатності солідарної системи. Понад те, навіть ці скромні виплати Пенсійний фонд не може забезпечити, бо грошей бракує, тому уряду доводиться покривати дефіцит.

Тож в українській пенсійній системі фактично діє така собі подвійна солідарність, адже перша не справляється. Після сплати всіх зборів у Пенсійному фонді не вистачає грошей, щоб заплатити всім пенсії, тому уряд змушений покривати дефіцит із державного бюджету, тобто грошима всіх платників податків.

Так, у проєкті бюджету на 2022 рік розмір Пенсійного фонду заклали у 531 млрд гривень, з яких 200 млрд — видатки держбюджету.

Водночас треба розуміти, що демографічна ситуація — хоч і вкрай важлива, але не єдина причина такої плачевної ситуації.

Другим важливим фактором є висока частка тіньової економіки (понад 30%). Велика кількість українців офіційно не працевлаштовані і отримують зарплату в конвертах, з якої, звісно, жодних податків і зборів не сплачують. Аналітичний центр «CASE Україна» наводить ще такі причини бідності українських пенсіонерів:

• втрата заощаджень Ощадбанку СРСР;
• провал реформ у 1990-их і, відповідно, обвал економіки;
• низький рівень зайнятості та трудова міграція;
• низька якість робочих місць — в Україні домінують традиційні галузі (сільське господарство та торгівля), в яких невисокі зарплати і, відповідно, через це маємо низькі відрахування до Пенсійного фонду.

Однак головною причиною у центрі також вважають провал пенсійної реформи. Адже кожна влада через популізм продовжувала використовувати солідарну систему, гальмуючи перехід на іншу — накопичувальну.

Другий пенсійний рівень

Міністерка соціальної політики Марина Лазебна називала інші шляхи виходу із ситуації, крім переходу на накопичувальні пенсії, однак вони навряд комусь сподобаються. Це або зменшення пенсій (але куди ж іще менше), або суттєве підвищення податків. Тому влада й обрала запровадження накопичувальної системи — це другий рівень пенсійної системи.

Від солідарного він відрізняється відсутністю єдиного спільного «гаманця» — у старості людина отримує те, що змогла накопичити за час трудового життя. Міністерство фінансів, Міністерство соціальної політики та інші стейкхолдери розробили проект пенсійної реформи, яка і має впровадити в Україні цей другий рівень.

І хоч законопроектів ще немає у парламенті, головні ідеї вже озвучені. Влада хоче створити ще один державний фонд, до якого б українці робили обов’язкові внески. Відмінність від ЄСВ у тому, що кожен матиме спеціальний індивідуальний рахунок, на якому і накопичуватиме собі на старість. Потім пенсіонер зможе використовувати саме ці свої гроші або ж передасть їх у спадок.

Сплачувати такі внески мають роботодавці, за планом: у 2023 році — 1% від зарплати працівника, у 2024 році — 1,5%, у 2025 році й далі — 2%. Держава від себе планує додавати стільки ж — спочатку 1%, потім 1,5%, а з 2025-го — 2%. Тобто на спеціальний рахунок працівника через 4 роки надходитиме 4% від його зарплати.

Попри фактично введення нового збору для роботодавців, держава обіцяє не змінювати податкове навантаження на бізнес, а ці проценти з’являться завдяки зменшенню ЄСВ. Тобто у 2023 році ЄСВ має зменшитись з 22% до 21%, натомість цей один відсоток, що «вивільниться», перераховуватимуть не до Пенсійного фонду, а на індивідуальні рахунки працівників. У 2025-му буде 20% ЄСВ і 2% — на спецрахунок.

Ба більше, уряд дозволить українцям добровільно перераховувати додаткові кошти на свої накопичувальні рахунки, і заохочуватиме це робити, додаючи до них і гроші з бюджету. Тобто 2% від роботодавця — це обов’язковий збір, а далі людина може сама за бажанням щось додавати.

На наступному етапі реформи (тобто після 2025-го) українці зможуть відкладати свої гроші не в державному фонді, а в приватних, обираючи собі найзручніший варіант.

Насамкінець держава обіцяє, що накопичувальна система стане додатковою, солідарну ніхто не скасовуватиме.

Які є сумніви?

Перехід на другий пенсійний рівень потрібен Україні ще на вчора, однак до ідей нинішньої влади є низка запитань, насамперед через велику залученість держави.

Один з плюсів накопичувальної системи полягає не тільки в збереженні коштів людей, а й в інвестиціях, адже приватні пенсійні фонди не просто тримають гроші, а й інвестують, щоб їх примножити. У підсумку ці внески потрапляють в економіку держави і працюють на неї.

Однак у випадку з проєктом українського уряду, гроші принаймні на першому етапі отримуватиме державний фонд. Як казав міністр фінансів, інвестуватися ці кошти будуть в ОВДП, адже «немає альтернативи з достатнім рівнем безризиковості».

Сумнівною ідеєю вкладати ці кошти в держоблігації вважають у Міжнародному валютному фонді. Також МВФ вказує — накопичувальна система потребує нових ресурсів, а не перекидання їх із першого рівня на другий (тобто коли у Пенсійного фонду заберуть 2% ЄСВ і віддадуть їх новому накопичувальному фонду).

Виконавчий директор «CASE Україна» Дмитро Боярчук у розмові з hromadske також називає таку ідею дивною, наголошуючи, що людина повинна сама вирішувати, куди інвестувати гроші. Держава ж лише повинна створити механізми стимулювання та обмежити можливість «проїдання» цих грошей (тобто щоб люди не витрачали, а накопичували на старість).

«Можливо, людина хоче інвестувати в нерухомість, можливо, хоче купувати золоті злитки, можливо, хоче вкластись у приватний пенсійний фонд, а може зберігатиме на депозиті», — каже він.

Також економіст вважає хибною ідею держави гарантувати накопичувальні вклади. На його думку, люди повинні розуміти, що держава не бере на себе ризики їхніх пенсійних накопичень.

«Так, держава може взяти на себе ризики банкрутства якогось приватного пенсійного фонду, однак буває, що банкрутує вся система. Держава не може все компенсувати, коли якісь тектонічні зсуви, як-от втрата вкладів Ощадбанку. Яка держава із цим впорається? Досі нікому нічого не компенсували, і це неможливо зробити», — зазначає він.

***

Дмитро Боярчук загалом вважає проєкт реформи кроком у правильному напрямі (хоч і невеликим) і першим за всі роки незалежності. А головним у впровадженні реформи називає комунікацію з людьми, щоби вони зрозуміли її суть та взяли на себе відповідальність.

«Важлива зміна філософії. Держава має чітко комунікувати з людьми, що вона не може гарантувати цілісність їхніх ресурсів, тому ризики їхнього майбутнього пенсійного добробуту лежать на них», — наголошує він.

Якщо ж ані держава, ані громадяни нічого не змінюватимуть, українська пенсійна система деградуватиме далі, демографічна ситуація ставатиме все гіршою, а реальна купівельна спроможність пенсій знижуватиметься (попри номінальні підвищення, купити за ці гроші можна буде все менше товарів і послуг).

І чим це закінчиться, ніхто вам точно не скаже. Наприклад, Дмитро Боярчук вважає, що в якийсь момент все стане настільки погано, що в суспільстві з’явиться політичний запит на зміну цієї системи.

Проте історія України свідчить, що більшість населення воліє підтримати тих політиків, які пропонують прості рішення та обіцяють великі пенсії (які насправді нізвідки взяти). І все знову йде по колу. Вже 30 років.