Як вийшло, що Зеленський не спромігся провести нагальних  реформ всередині країни навіть в умовах воєнного стану?. Маючи понад 90% довіри українців на початку війни (весна-літо 2022 р.), маючи першу в історії України моно-більшість у Верховній Раді й розгалужену мережу депутатських фракцій місцевих рад, Президент міг здійснити будь-які, навіть непопулярні реформи.

Йому нічого було боятися протидії олігархів, саботажу бюрократів чи змови політичних і бізнесових противників. З ними розправився би сам народ, навіть без силових органів, якби відчув справжність і корисність здійснюваних реформ.

Але реформ не відбулося. Як і при попередніх владах вони були підмінені демагогією про європейський вибір, євро-стандарти, демократичні цінності, тощо. Загалом політика Зеленського нічим не відрізнялася від політики Порошенка. Бідні біднішали, багаті наживалися далі. Жодних умов для економічного прогресу й розвитку власного виробника створено не було.

Після першого року президентства Зеленського стало видно що він не ставив за мету кардинальне реформування держави. Крім економічних реформ дерегуляції та зменшення податків, першочергово необхідна була повна перебудова політичної системи, знищення бюрократичної тиранії і створення якісно-нової системи влади. Бо при нинішній системі влади ефективно керувати не можна, тим більше – проводити реформи.

В чому ж суть цієї неефективної системи влади, цієї бюрократичної тиранії? В першу чергу – в надмірній кількості органів влади, управлінських та контролюючих органів, які дублюють функції одні одних, конкурують за владні повноваження й спихають відповідальність одне на одного.

Так, саме відсутність відповідальності й чіткого розподілу повноважень, яке призводить до неефективності управління – невід’ємна риса бюрократичної тиранії.

Кілька структур, або підрозділів відповідають за одне й те саме. У них подібні повноваження, функції, завдання. Складається нерозбериха, міжвідомчі конфлікти: що і як робити та хто за що відповість по результатам роботи.

Якщо, завдання виконано успішно і є добрий результат – керівники всіх структур, чи підрозділів «вішають собі медалі на груди» і спішать доповісти вищому начальству.

Якщо ж, відбувається прокол – реальних винуватців найти дуже важко. Відповідальності, навіть за злочинні помилки, може ніхто не понести. В більшості карають «стрілочника», або нікого не карають, максимум звільнять з роботи. Особливо гостро це постає під час війни, коли призводить до трагедій і катастроф.

Тож бюрократизована, заплутана й неефективна система влади повинна кардинально реформуватися в першу чергу. Без цього не можливі всі інші реформи, адже їх може провести лише ефективна, дієва, енергійна влада. Чи розуміє це Зеленський? Мабуть розуміє, розумний же чоловік. Але практика показує, що він і приведена ним команда на радикальні реформи не здатні.

Кічий Сергій – політолог, громадський діяч.