Лібералізм в Україні має ознаки псевдо-релігії

                                                  Частина 1

Практика – критерій істини, і лише практичні результати можуть характеризувати правильність чи хибність будь-яких теорій. Це стосується і політичних ідеологій.

Правда деколи, зацікавлені кола перетворюють їх на псевдорелігії, безперервно нав’язуючи народові через ЗМІ, навчальні програми, пропагандистські твори, виступи заангажованих науковців, митців, «суспільних авторитетів», тощо.

Тоді правило: «практика – критерій істини» нівелюється, про нього забувають, і починають сприймати політичну ідеологію так само як релігію – на віру. Люди починають вірити у її правоту не піддаючи сумніву основні постулати.

Ідеї за які спонукає боротися така “ідеологія-релігія” та конструкції майбутнього до яких вона закликає йти сприймаються як аксіоми й непогрішимі істини. Щось подібне відбувається в сучасній Україні з ліберальною ідеологією, з системою цінностей пафосно названих європейськими.

    Хоч в реальності мало хто, навіть з активних громадян, чітко пояснить що розуміється під поняттям “європейські цінності” і чи насправді тотожні вони цінностям ультра-ліберальним. Загалом-то Європа дуже різна і звести тамтешні сучасні орієнтири й поняття до спільного знаменника не вдається і самим європейцям. А ще нагадаємо, що не всі країни Європи входять в ЄС, але саме з цим міждержавним утворенням повсюдно  ототожнюється вся Європейська цивілізація в інформаційному просторі України.

Після певного часу нав’язування  ідеології у формі псевдо-релігії, у масовій свідомості зникає логічне її осмислення. Люди звикаються з її непогрішимою правдою і починають мислити її категоріями, робити висновки та діяти в її системі координат. І це навіть тоді коли реалізація такої ідеології на практиці призводить до негативних, а часом і катастрофічних результатів (згадаємо комуністичний експеримент у першій половині 20-го ст.).

Масова свідомість бачить причини невдач у чому завгодно, тільки не в хибності постулатів самої ідеології. Винних шукають у внутрішніх і зовнішніх ворогах, недобросовісних виконавцях, глобальних економічних кризах, природних катаклізмах, тощо. Звісно діють і ці фактори, і їх треба визнавати, і вони визнаються. Але  визнати хибність цілої ідеології котра малює суспільству стратегічний шлях – виявляється неможливо. Адже неможливо засумніватися в постулатах релігії, яку ти сповідуєш довгі роки і в яку ти увірував так як у самого Бога !

Тож перетворення політичної ідеології, зокрема ліберальної  у псевдо-релігію є досить шкідливим. Більше того її намагаються з”єднати із українською національною ідеєю. Виходить потворний і суперечливий в своїй основі ідейно-ціннісний гібрид націонал-демократії з ліберальним космополітизмом.

Щось подібне – зовсім не природньо для європейських суспільно-політичних розкладів, де ліберали й націонал-консерватори є протилежними одні до одних конфліктуючими силами, повними антиподами.

До речі про космополітизм. Останній проявляється зокрема й у тому, що зовнішньополітичну орієнтацію на ЄС нам нав”язують як невід”ємну частину нашої національної ідеї. Але національна ідея формується протягом століть і на століття, а зовнішня політика міняється часом навіть не за десятиліття, а за роки.

Іван Лужний – політолог, історик, Рівненщина

Далі буде